Код 1.5.005 С-пептид (C-Peptide)

 

С-пептид – стійкий фрагмент ендогенно продукуючого проінсуліну, «відрізаний» від нього при утворенні інсуліну. Складається з 31 амінокислотного залишку, знаходиться між альфа- і бета-ланцюгами проінсуліну, біологічно неактивний. При синтезі молекули інсуліну в бета-клітинах підшлункової залози цей білок вирізається пептидазами і разом з інсуліном потрапляє в кровотік. До відщеплення С-пептиду інсулін не активний. Це дозволяє підшлунковій залозі утворювати запаси інсуліну у вигляді прогормону. Треба відзначити, що хоча кількість, яка виникає при секреції молекул С-пептиду та інсуліну однакові, еквімолярна концентрація С-пептиду в крові перевищує приблизно в 5 разів молярну концентрацію інсуліну, що пов'язано з різною швидкістю виведення цих речовин з кровотоку.

Визначення рівня С-пептиду дозволяє оцінити секрецію інсуліну. Вимірювання С-пептиду має ряд переваг в порівнянні з визначенням інсуліну: період напіврозпаду С-пептиду в крові більший, ніж інсуліну, тому рівень С-пептиду – більш стабільний показник, ніж концентрація інсуліну. С-пептид не дає перехресту з інсуліном, завдяки чому вимірювання С-пептиду дозволяє оцінити секрецію інсуліну навіть на фоні прийому екзогенного інсуліну, а також, в присутності аутоантитіл до інсуліну, що важливо при обстеженні хворих з ЦД 1 типу.

Рівень С-пептиду змінюється відповідно до коливань рівня ендогенного інсуліну. Співвідношення цих показників може змінюватися на тлі захворювань печінки і нирок, оскільки інсулін метаболізується переважно печінкою, а метаболізм і виведення С-пептиду здійснюється нирками. У зв'язку з цим, визначення даного показника може бути основним для адекватної інтерпретації змін вмісту інсуліну в крові при порушенні функції печінки. Моніторинг рівня С-пептиду особливо важливий у хворих після оперативного лікування інсуліноми, виявлення підвищеного вмісту С-пептиду в крові вказує на метастази або рецидив пухлини.

 

Метод дослідження: CLIA.

Правила підготовки: Загальноклінічні та біохімічні дослідження крові.

Матеріал для досліджень: Венозна кров.

Транспортне середовище: Вакутайнер з/без антикоагулянту.

Аналізатор і тест-система: Immulite (Siemens AG), Німеччина.

 

Референтні значення (нг/мл):

0,9 – 7,10.

 

Інтерферуючі чинники:

Медикаменти, що підвищують рівень: Естрогени, прогестерон, глюкокортикоїди, хлорохін, даназол, етинілестрадіол, оральні контрацептиви, пероральні цукрознижувальні препарати (гіпоглікемія при прийомі); цукрознижувальні препарати – похідні сульфонілсечовини.

Медикаменти, що знижують рівень: Інсулінотерапія (нормальна реакція підшлункової залози у відповідь на введення екзогенного інсуліну).

 

Показання до призначення: Маркер функціонального стану (інсуліносекреторної здатності) β-клітин підшлункової залози.

  • диференційна діагностика діабету 1 і 2 типів;
  • диференційна діагностика гіпоглікемічних станів (діагностика інсуліноми, підозра на штучну гіпоглікемію);
  • вибір тактики лікування цукрового діабету;
  • обстеження жінок з СПКЯ;
  • оцінка залишкової функції β-клітин перед перериванням інсулінотерапії;
  • оцінка секреції інсуліну при захворюваннях печінки;
  • контроль після видалення підшлункової залози.

Інтерпретація результатів:

Підвищений рівень:

  • ЦД 2 типу;
  • гіпоглікемія при прийомі пероральних цукрознижуючих препаратів (похідні сульфонілсечовини);
  • інсулінома;
  • антитіла до інсуліну;
  • соматотропінома;
  • пухлини APUD-системи;
  • ниркова недостатність.

Знижений рівень:

  • ЦД 1 типу;
  • алкогольна гіпоглікемія;
  • стан стресу;
  • антитіла до інсулінових рецепторів (при ЦД 2 типу);
  • інсулінотерапія (нормальна реакція підшлункової залози у відповідь на введення екзогенного інсуліну).